Експертна думка

ЕКСПЕРТНА ДУМКА

Оцініть персональні погляди нашої команди на бізнес

Детальніше +

Останнім часом все більш очевидним стає той факт, що такий зручний інструмент для зберігання заробленого і приховування його від фіскальних органів, як офшорна компанія, доживає свої останні дні. Всьому виною рішучість урядів західних розвинених країн побороти практику виведення коштів, зароблених у державі, з-під оподаткування цієї держави, внаслідок чого бюджети недоотримують значні частини доходів.

Для досягнення цієї мети вже підписані і виконуються ряд міжнародних угод, зокрема щодо запровадження плану по запобіганню BEPS (Base erosion and profit shifting, розмивання бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування), CRS MCAA (угода про обмін податковою інформацією) тощо. Прагнучи стати частиною західного світу, Україна не має іншого вибору, ніж приєднатися до цих зусиль і запроваджувати відповідні зміни у національному законодавстві. Саме з цим пов’язано запровадження в Україні правил щодо контрольованих іноземних компаній (КІК), які почнуть працювати з 1 січня 2021 року (Законом № 466 від 16.01.2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено ряд змін до Податкового кодексу (ПК), зокрема доповнено статтею 392).

Основна ідея щодо КІК полягає у тому, щоб прирівняти прибуток такої компанії до доходу її фактичного власника (контролера) та оподаткувати такий дохід у юрисдикції резидентства цього власника. Додайте до цього купу правил щодо звітування про КІК, складання та подання фінансової звітності, аудит – і ідея мати офшорну компанію стає, м’яко кажучи, не такою привабливою. Розберемося детальніше.

Що таке КІК?

КІК – це будь-яка іноземна юридична особа (причому, до юридичних осіб прирівнюються також траст фонди, партнерства та інші подібні утворення), що знаходиться під контролем резидента України – фізичної або юридичної особи. «Знаходиться під контролем» означає, що резидент України або володіє часткою у цій особі розміром більш ніж 50 відсотків, або володіє часткою більш ніж 10 відсотків, якщо разом з іншими резидентами вони у сукупності володіють більш ніж 50 відсотками, або резидент здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою. Протягом 2021 – 2022 звітних років розмір частки при спільному володінні повинен бути не 10, а 25 відсотків.

Слід відзначити, що володінням часткою визнається не тільки юридично оформлене право власності особи на відповідну частку, а також і ті випадки, коли юридично частка належить іншим особам, які діють в інтересах особи-фактичного власника (так зване володіння через номіналів).

Що означає здійснювати фактичний контроль? Згідно із прийнятими змінами до ПК, фактичний контроль є тоді, коли особа:

– надає зобов’язуючі вказівки органам управління іноземної компанії, та/або

– веде перемовини про укладення іноземною компанією правочинів, які потім або формально затверджуються або виконуються органами управління без затвердження, та/або

– має довіреність від іноземної компанії строком більш ніж на 1 рік з правом укладення суттєвих правочинів без їх погодження органами управління, та/або

– здійснює операції по банківським рахункам іноземної компанії або може блокувати такі операції, та/або

– вказана як бенефіціар іноземної компанії при відкритті рахунку у банку (крім трастів, фондів партнерств та інших подібних утворень). Така особа-контролер або власник частки визнається контролюючою особою щодо КІК.

Обов’язок доводити, що особа є контролюючою, а компаніє є КІК, покладається на податкові органи, які здійснюють донарахування податкових зобов’язань або застосовують штрафні санкції. Втім, ґрунтуючись на існуючій практиці судового оскарження рішень податківців, можна стверджувати про певну ступінь декларативності цієї норми. Всім відомо, чиїм головним болем є доведення помилковості висновків контролюючого органу.

Відтак, перше, що потрібно зробити бізнесу, який використовує у своїй холдинговій структурі або іншим чином іноземні компанії, – це визначити, чи підпадають вони під ознаки КІК. Причому робити це потрібно вже зараз, не чекаючи доки відповідні норми Податкового кодексу наберуть чинності, поки ще є можливість відносно безболісно скоригувати податкове планування та позбавитись того, що з 1 січня 2021 року стане проблемою.

Які податки треба буде платити у зв’язку з КІК?

Як вже зазначалось вище, ідея з КІК полягає у тому, щоб прирівняти її прибуток до доходу фактичного власника цієї компанії і, відповідно, оподаткувати такий дохід у країні резидентства власника. Тому новими правилами ПК щодо КІК передбачено, що прибуток КІК підлягає оподаткуванню в Україні, а платником податку є контролююча особа. Отже, якщо контролюючою особою є фізична особа, то з прибутку КІК сплачується податок на доходи фізичних осіб згідно з правилами Розділу IV ПК, а якщо контролюючою особою є юридична особа – податок на прибуток підприємств (Розділ ІІІ ПК).

Об’єктом оподаткування є частина скоригованого прибутку КІК, пропорційна частці, якою володіє контролююча особа. Така частина скоригованого прибутку включається до складу річного оподатковуваного доходу фізичної особи або збільшує об’єкт оподаткування податком на прибуток юридичної особи. Скоригований прибуток КІК, з якого розраховується податок, – це прибуток компанії за даними її неконсолідованої фінансової звітності за звітний календарний рік, розрахований відповідно до стандартів бухгалтерського обліку та скоригований (збільшений або зменшений) відповідно до правил, встановлених ПК. Так, з 2022 року діятимуть такі особливості розрахунку скоригованого прибутку КІК:

– від’ємний фінансовий результат КІК за операціями з продажу цінних паперів зменшує загальний фінансовий результат КІК у наступному за звітним періоді, а позитивний результат за операціями з цінними паперами збільшує загальний фінансовий результат цього звітного періоду; ряд показників при цьому не враховується (уцінки, переоцінки цінних паперів, втрати від інвестицій тощо);

– витрати від уцінки необоротних активів визнаються під час їх реалізації;

– не враховуються витрати на формування резервів сумнівної заборгованості;

– доходи і витрати КІК за операціями з пов’язаними особами, компаніями з «офшорного списку» визначаються з дотриманням принципу «витягнутої руки»; податкові органи можуть вимагати документацію з трансфертного ціноутворення від контролюючої особи, якщо загальний обсяг операцій КІК з такою особою становить більше 10 млн грн на рік, а загальний дохід КІК перевищує 150 млн грн на рік. Документація з трансфертного ціноутворення повинна бути подана протягом 60 днів.

Контролююча особа зобов’язана самостійно здійснити розрахунок скоригованого прибутку щодо кожної КІК окремо, причому від’ємне значення прибутку однієї КІК не впливає на позитивне значення іншої КІК тієї ж контролюючої особи, тобто такі показники взаємно не погашаються.

Складання фінансової звітності для КІК за міжнародними стандартами забезпечується контролюючою особою навіть у тих випадках, коли у країні реєстрації компанії складання фінзвітності не вимагається. Якщо ж в українських податківців виникнуть сумніви у достовірності такої фінансової звітності, то на їх вимогу контролююча особа зобов’язана надати аудиторський висновок щодо такої звітності, складений компанією, яка має право здійснювати аудит у країні реєстрації КІК.

У яких випадках прибуток КІК не оподатковуватиметься в Україні?

Перший випадок звільнення від оподаткування:

а) між Україною та державою реєстрації КІК укладено договір про уникнення подвійного оподаткування або про обмін податковою інформацією та

б) виконується будь-яка з таких умов:

– КІК фактично сплачує податок на прибуток за ефективною ставкою, не меншою ніж 13%, або

– частка пасивних доходів КІК становить не більше 50% загальної суми її доходів із всіх джерел (втім, навіть якщо така частка є більшою ніж 50%, ці операції можна визнати активними за певних умов: використання КІК у своїй діяльності активів, взяття на себе ризиків, наявність матеріально-технічної бази та персоналу).

Другий випадок звільнення від оподаткування:

якщо виконується будь-яка з таких умов:

– загальний сукупний дохід усіх КІК однієї контролюючої особи із всіх джерел не перевищує еквівалент 2 млн євро на кінець звітного періоду;

– КІК є публічною компанією, акції (частки) якої перебувають в обігу на визнаній фондовій біржі;

– КІК здійснює благодійну діяльність та не розподіляє доходи на користь її засновників (учасників).

Якщо згідно з цими випадками прибуток КІК звільняється від оподаткування, контролююча особа звільняється від обов’язку його розраховувати.

Звіт про КІК: коли і ким подається, які штрафи за неподання?

Контролюючі особи зобов’язані подавати звіт про КІК до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи (для фізичних осіб) або податкової декларації з податку на прибуток підприємств (для юридичних осіб) за відповідний календарний рік.

До звіту про КІК в обов’язковому порядку додаються завірені належним чином копії її фінансової звітності, що підтверджують розмір прибутку за звітний (податковий) рік. У звіті зазначаються: найменування КІК, розмір частки контролюючої особи, структура володіння часткою, розміри доходу, скоригованого прибутку КІК, суми дивідендів, отриманих КІК від українських юридичних осіб, суми прибутку, виплачені на користь контролюючої особи. У звіті про КІК відображаються операції з пов’язаними особами та компаніями з «офшорних» юрисдикцій. Також передбачена можливість подати скорочений звіт про КІК, якщо до моменту його подання контролююча особа не може забезпечити складання фінансової звітності КІК та відповідно розрахувати суму скоригованого прибутку. При цьому, повний звіт подається до кінця наступного за звітним року.

Крім подання звіту про КІК фізична або юридична особа-резидент зобов’язана повідомляти українські податкові органи про кожне набуття (або відчуження) частки в іноземній юридичній особі або початок (припинення) здійснення фактичного контролю над такою особою, якщо внаслідок цього резидент стає (перестає бути) контролюючою особою, створення (ліквідацію) або набуття (відчуження) майнових прав на частку в активах, доходах чи прибутку утворення без статусу юридичної особи. Таке повідомлення надсилається до українських податкових органів протягом 60 днів.

ПК встановлено відповідальність за порушення вказаних вимог. Так, за неподання звіту про КІК передбачено накладення штрафу на контролюючу особу у розмірі 100 прожиткових мінімумів (210 200 грн. станом на 2020 рік); за несвоєчасне подання звіту про КІК – 1 прожитковий мінімум (ПМ) за кожен день прострочення, але не більше 50 ПМ, за невідображення у звіті відомостей про розмір доходу, прибутку КІК,  відсутність розрахунку скоригованого прибутку – 3% суми доходу КІК або 25% суми скоригованого прибутку КІК, але не більше 1000 ПМ (2 102 000 грн. станом на 2020 рік), неповідомлення податкових органів про набуття або відчуження частки – 300 ПМ за кожен випадок.

Як бачимо, штрафи є досить суттєвими, а отже мало сумнівів у тому, що податкові органи якнайшвидше візьмуть на озброєння такий спосіб наповнення українського бюджету. Тому до введення в дію норм про КІК необхідно ретельно підготуватися, вирішивши, по яких КІК необхідно буде подавати звіти, де готувати фінансову звітність чи аудит, які КІК будуть звільнені від оподаткування, щодо яких необхідно буде рахувати скоригований прибуток, а яких КІК необхідно терміново позбутися.

Як перевірятимуть КІК?

У власників іноземних компаній можуть виникнути цілком обґрунтовані питання щодо того, яким чином наші податківці дізнаються про наявність у них іноземних компаній. Адже станом на сьогодні підтвердити це офіційно вкрай непросто, потребує значних витрат часу, а інколи взагалі неможливо.

Втім, все має змінитися із початком роботи системи автоматичного обміну податковою інформацією між державами за стандартом CRS, після чого українським податковим органам стане доступною не тільки інформація про участь в іноземних юридичних особах, а і фінансова інформація, яка, по суті, є банківською таємницею: номери рахунків у банках, доходи від активної та пасивної діяльності, залишки коштів на рахунках тощо. Такий обмін неодноразово відкладався і за останньою інформацією перший масив даних за таким обміном України має отримати вже у 2022 році з інформацією за 2021 звітний рік.

В свою чергу норми ПК передбачають такі правила щодо перевірок питань, пов’язаних із КІК.

Перш за все, податкові органи мають право направити платнику податків запит у випадку якщо є податкова інформація (та сама, отримана за обміном, або інша) про те, що такий платник є контролюючою особою і не подав звіт про КІК, або подані у звіті відомості є неправдивими. Протягом 2 місяців платник податків зобов’язаний надати відповідь на запит з копіями необхідних підтверджуючих документів. Якщо ж платник податків не надав відповіді на запит або, знову ж таки, наявна податкова інформація про неподання звіту про КІК, такі обставини є підставами для проведення перевірки контролюючої особи (невиїзної документальної), яка може тривати не більше 6 місяців і, за певних умов, може бути продовжена ще на 6 місяців.

Під час розрахунку податкових зобов’язань податківці використовують дані фінансової звітності КІК і у випадку наявності у них сумнівів щодо достовірності такої звітності, контролююча особа може надати аудиторський висновок, складений компанією, яка має на це право у юрисдикції реєстрації КІК. Надання аудиторського висновку є достатнім і більше ніяких документів, в тому числі первинних, бухгалтерських, зведених тощо, податкові органи перевіряти не вправі.

Коли запрацюють норми про КІК?

Зміни у ПК щодо КІК набирають чинності з 1 січня 2021 року, відповідно з цієї дати розпочнеться перший звітний період по КІК, а перші звіти треба буде подати у 2022 році разом із деклараціями за звітний 2021 рік. Як вже згадано вище, протягом 2021 – 2022 звітних років діятимуть певні особливості, зокрема щодо правил розрахунку скоригованого прибутку, частки контролюючої особи (25% замість 10%), застосування штрафних санкцій.

Отже, до початку дії правил про КІК залишається не так багато часу і витратити його потрібно максимально корисно:

  • переглянути та, за необхідності, змінити холдингову структуру;
  • перегрупувати активи;
  • проаналізувати транзакції за участі іноземних компаній, які потенційно є КІК;
  • пристосувати основні елементи податкового планування до нових реалій, адже світ змінюється і класичні офшорні компанії, скоріш за все, є приреченими.

 

Олександр Рубля,
старший юрист, адвокат Kreston GCG

Детальніше +

Опитування Європейської Бізнес Асоціації засвідчило, що близько 90% іноземних інвесторів в 2019 році розцінювали Україну як дуже привабливу платформу для інвестицій. Карантин тимчасово загальмував приплив іноземних коштів в український бізнес, проте навіть в таких умовах інвестиційна активність у деяких секторах зберігається. Який бізнес найпривабливіший для інвестування сьогодні? Про це поговоримо далі.

Наразі Україна знаходиться на 64 сходинці світового рейтингу легкості ведення бізнесу (Doing Business). Реформи останніх двох років, наприклад, прийняття Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», позитивно впливають на інвестиційну привабливість країни.

Лідером серед операцій іноземних інвесторів в Україні традиційно є практика M&A. Найпопулярніші галузі: агросектор, переробна промисловість та ІТ-сфера.

«Улюбленці» інвесторів

Агросектор залишається найпривабливішою галуззю для іноземних інвестицій та одним з лідерів за кількістю проведених М&A угод.

Сьогодні в центрі інвестицій в український агросектор знаходиться придбання активів, корпоративних прав, прав на орендовані земельні ділянки. До появи хоч якогось розуміння про відкриття ринку землі для іноземців, невизначеність цього питання відштовхувала інвесторів від рішення про вкладення коштів.

Перспективним напрямком для залучення інвестицій може стати сектор агротехнологій (agrotech). Його суть полягає в запровадженні сучасних технологій та сервісів, які оптимізують різноманітні процеси агробізнесу. Інвестори у всьому світі все частіше звертають свої погляди на агротех, оскільки агротех – «неоране поле» як в фігуральному, так і в буквальному сенсі слова. Потенціал екстенсивного розвитку в агросекторі вже вичерпаний, і гравці агроринку це розуміють.

Сектор інформаційних технологій був і залишається трендом для залучення інвестицій завдяки бурхливому розвитку галузі. Щомісяця на ринку виникають сотні IT-компаній, але потреба в них не знижується, особливо в умовах карантину. В 2019 у світовому рейтингу стартап-екосистем Україна зайняла 31 місце, а Київ посів 34 місце серед тисячі міст у рейтингу StartupBlink, піднявшись за 2 роки на 29 позицій, обігнавши стартапи Гельсінкі, Мюнхену, Шеньчженю та інших. Зараз інтелектуальний потенціал та можливості гнучкого ведення бізнесу в ІТ‑сфері України видаються інвесторам вкрай привабливими.

Переробна промисловість України приваблює інвесторів дешевою робочою силою та географічним сусідством з ЄС. Так, в 2019 році капітальні інвестиції у виробництво продуктів нафтопереробки зросли на 67%, що є найвищим показником за останні роки.

Після спалаху пандемії COVID-19, обсяг китайського експорту вже в березні 2020 впав на 6,6% (в порівнянні з березнем 2019 року). Глобальна тенденція дистанціювання від китайських товарів та Китаю в цілому може відкрити нові шляхи для українського експорту.

Це означає, що в тренді для інвестування будуть ті галузі, які виробляють продукцію, здатну заповнити звільнені Китаєм ніші.

Українські товари та технічне забезпечення довели спроможність замінити китайські споживчі товари, комплектуючі та устаткування. Це вагомий привід звернути увагу інвесторів на переробну, особливо на легку промисловість України.

Однак, поки що лише 7,2% промислового експорту країни припадає на високотехнологічну продукцію, що призводить до сировинної спеціалізації української економіки на світовому ринку та вповільнює можливість зайняти більш-менш значну долю на ринку, який можливо звільнить Китай.

Крім вищезгаданих галузей, інвестори зацікавлені у секторах, що не потребують довгострокових капіталовкладень і освоєння нових технологій, зокрема, в торгівельній галузі (оскільки тут швидко окупаються витрати, а комерційні ризики невисокі)

Хоча загалом інвестиційна динаміка України позитивна, не можна ігнорувати чинники, які стримують інвесторів. На додачу до проблем із карантином, залишається загроза корупції, монополізації ринків, недовіра до судової системи, збройний конфлікт на Сході. Покращити інвестиційний клімат в Україні здатні зрушення в законодавстві, які зможуть продемонструвати потенційним інвесторам, що їх вкладення будуть у безпеці.

Детальніше +

Всеукраїнський карантин вплинув на терміни подання декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік. Якщо у звичайні часи річну податкову декларацію платники зобов’язані подати до 1 травня наступного за звітним року, то в умовах пандемії термін подовжено до 1 липня 2020. При цьому сплатити податкові зобов’язання необхідно до 1 жовтня 2020 року.

Варто нагадати, що у разі, якщо отримання податкової знижки є єдиною причиною подачі річної декларації, дедлайн для її подання – 31 грудня 2020 року.

Що стосується ставки податку на доходи фізичних осіб, то тут змін немає – основна ставка 18% (до деяких окремих видів доходу застосовуються ставки 9%, 5% або 0%). До всіх доходів, що підлягають оподаткуванню ПДФО, застосовується також 1,5% військового збору.

Як визначити податковий резидентський статус?

Для визначення податкового резидентського статусу використовуються наступні критерії:

  1. Постійне місце проживання.
  2. Центр життєвих та економічних інтересів в Україні.
  3. Кількість днів, проведених в Україні протягом звітного року (більше або менше 183 днів).
  4. Громадянство.

Підставою для визначення особи резидентом є її реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності або самозайнятої особи, а також самостійне визначення нею України як основного місця проживання.

Якщо ж існують підстави вважати фізособу податковим резидентом не тільки в Україні, а й в іншій державі, визначення її остаточного статусу повинне ґрунтуватися на нормах конвенції про уникнення подвійного оподаткування, підписаної між Україною та відповідною державою.

У разі, якщо документів, які підтверджують відповідність особи вищезазначеним критеріям, податковим органам буде недостатньо, розгляд спірних питань може проходити в судовому порядку. Проте навіть суду знадобляться документальні підтвердження позиції особи. Тож якщо протягом року податковий резидентський статус було змінено, необхідно потурбуватися про збереження документів, які допоможуть його належним чином підтвердити.

У якій формі слід подавати декларацію?

Окремо слід звернути увагу на форму декларації, оскільки з 1 січня 2020 року вона подається за формою, затвердженою Наказом Міністерства фінансів від 25.04.19 р. № 177. Зазвичай декларацію можна подати: особисто (оригінал, засвідчений підписом платника); поштою (рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення); через електронний кабінет платника податку (якщо у вас є електронний цифровий підпис); через уповноважену особу (яка подає декларацію особисто за наявності нотаріально засвідченого доручення).

Проте під час карантину небажано використовувати особисті способи подання декларації. Податкова неодноразово наголошувала на перевагах використання електронного кабінету платника податків. Однак, цим сервісом можуть скористатися лише власники електронного цифрового підпису. Ті платники, які не встигли оформити його до початку карантину, можуть скористатись послугами одного з акредитованих центрів сертифікації ключів онлайн.

Куди сплачувати податки?

Незважаючи на те, що в жовтні 2019 року були відкриті рахунки відповідно до вимог стандарту IBAN, успішно перерахувати з-за кордону кошти, наприклад, в євро для сплати українського ПДФО чи військового збору, досі не вдасться через відсутність у Казначейства валютних рахунків саме для місцевих бюджетів, до яких відносяться ці податки. Тому українці продовжують сплачувати податки до бюджету тільки в національній валюті й тільки з рахунків, відкритих в українських банках.

Надзвичайно важливо правильно вказати у призначенні платежу код бюджетної класифікації при здійсненні оплати, податковий ідентифікаційний номер і звітний період. Тільки задовольняючий ці умови платіж буде правильно ідентифікований і зарахований податковими органами.

Окремо слід зауважити, що у випадку, коли податкове зобов’язання фізичної особи сплачується третьою особою (фізичною або юридичною), така сплата може розцінюватись, як додаткове благо з точки зору ПКУ (яке в свою чергу також підлягає оподаткуванню).

Людмила Гордич,
аудитор Kreston GCG

Детальніше +

В умовах світової кризи, викликаної пандемією COVID-19, цілком логічною виглядає тенденція до збільшення так званих «кризових» угод злиття і поглинання, коли власники прагнуть позбутися тягаря побічного бізнесу і вкласти виручку від його продажу в профільну справу.

Купувати бізнес, занурений в кризу, набагато складніше, ніж проводити звичайну операцію з купівлі. Зневажливе ставлення до процесу оформлення угоди через статус «кризова» може зіграти злий жарт як з продавцем, так і з покупцем.

Першочергові завдання на старті переговорів

Перше, про що повинні подбати сторони, – аудит (або due diligence) об’єкта покупки. Низька вартість бізнесу (нижче ринкової) не компенсує покупцеві втрати, які він понесе, коли з’ясується, що придбання виявилося абсолютно марними, і навіть більше того, здатним затягти нового господаря на дно. Важливо чітко зрозуміти, що завело бізнес у кризу (можливо, він «кульгав» ще до коронакризи) і які є реалістичні шляхи порятунку ситуації.

Складність полягає в тому, що провести повноцінну діагностику при стислих термінах угоди дуже складно. В такому випадку, потрібно зібрати базову інформацію про бізнес ще до початку переговорів, а в процесі зробити акцент на ключові питання.

Далі потрібно визначитися, що саме буде купуватися – актив або акції. Досвід показує, що в контексті кризових угод M&A покупці віддають перевагу точковій купівлі активів. Це дозволяє уникнути багатьох ризиків, наприклад, прихованих зобов’язань, які покупець може придбати разом з корпоративними правами, і виявити які складно в умовах браку часу на проведення повноцінного аудиту.

Однак, продавець може бути проти такого підходу і наполягати на «пакетної» угоди. Тому що, якщо покупець не забрав на себе дані ризики (непотрібні пасиви), вони повиснуть мертвим вантажем на продавця, який напевно не захоче думати, що ж з ними робити. Якщо сторони не хочуть, щоб процес був зірваний через такої неузгодженості, необхідно чітко позначити структуру угоди ще на старті переговорів.

Чому важливо «подбати про тил»?

Покупцеві потрібно пам’ятати, що у продавця є команда фахівців, завдання яких привабливо оформити історію входження об’єкта в кризу і можливі шляхи його повернення до «здорового» стану.

Тому покупцеві теж варто зібрати команду ефективних помічників, в складі якої буде фахівець з глибоким розумінням індустрії, до якої відноситься бізнес, що купується, а ще краще – володіє інсайдерськими розумінням безпосередньо об’єкта угоди.

Безсумнівно, серед експертів повинен бути фахівець із супроводу кризових M&A угод.

Не продавцем єдиним: кого ще важливо почути в процесі переговорів?

Новий власник повинен налагодити відносини з ключовими контрагентами і кредиторами. Краще заздалегідь дізнатися, хто є хто і який характер їх взаємовідносин з придбаним бізнесом. Буде корисним заздалегідь зрозуміти і вирішити, чи є сенс утримувати когось із співробітників, які є головними контактними особами поточних контрагентів і кредиторів.

Ключові стейкхолдери можуть стати впливовими союзниками покупця як під час самої угоди, так і після неї в процесі стабілізації діяльності бізнесу, тому не варто ігнорувати їх ні на одному з етапів. Наприклад, якщо стейкхолдери побачать в потенційному покупці чесного претендента, вони можуть дати продавцю додатковий час на переговори і необхідні перевірочні процедури.

 

Варто відзначити, що в кризовій угоді позиція покупця на переговорах від початку слабше, і чим більша різниця між пропонованою і ринковою ціною, тим менше шансів у покупця диктувати свої умови. До того ж, існує ймовірність, що інші бажаючі придбати бізнес виявляться більш гнучкими, і продавець віддасть перевагу їм. Тому рекомендується уникати будь-яких відстрочок і умов, які можуть поставити під сумнів завершення угоди, звичайно, за винятком випадків, коли такі відстрочки необхідні за законом.

Анрій Катчик,
керуючий партнер Kreston GCG

Детальніше +

Вже майже два місяці з кожної праски лунають заклики залишатися вдома і працювати з дому всім, чия робота не потребує нагальної особистої присутності на робочому місці. Про те, що карантинні обмеження знімати зарано, говорять і у Всесвітній організації охорони здоров’я, і вітчизняні чиновники на чолі з Президентом.

Однак, до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» (закон № 540) у чинному трудовому законодавстві не було спеціальної юридичної конструкції, яка б передбачала можливість оформити роботу персоналу віддалено. Це можна було організувати виключно у контексті зміни істотних умов праці, або, як варіант, керуватися Положенням про умови праці надомників, затвердженим постановою Держкомітету СРСР з праці і соціальних питань від 29.09.1981 року № 275/17-99, яке досі не скасовано і формально є чинним як нормативний акт органів влади СРСР.

Однак, не слід покладатися на це Положення та повсюди застосовувати його у нинішніх умовах, оскільки воно, окрім того, що є дещо архаїчним, до того ж, не дуже підходить до ситуації з коронавірусом і карантином. Наприклад, це Положення передбачає можливість лише прийняття на роботу на умовах надомної роботи (не переведення на неї), при цьому житлово-побутові умови надомників повинні бути обстежені адміністрацією підприємства, що суперечить карантинним обмеженням, а в деяких випадках необхідні дозволи органів пожежного та санітарно-епідемічного нагляду.

Зупинимось більш детально на таких нововведеннях, запроваджених законом № 540, як гнучкий режим робочого часу та дистанційна (надомна) робота.

Одразу слід відзначити, що на відміну від зміни істотних умов праці та відпустки без збереження заробітної плати, у період карантину гнучкий режим робочого часу та дистанційна (надомна) робота можуть встановлюватися у наказі (розпорядженні) роботодавця та без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу. Тобто, фактично ці форми роботи можуть бути застосовані роботодавцем без згоди працівника, що раніше зробити якщо і можна було, то лише попередньо повідомивши про це працівника за 2 місяці. Однак, навіть у такому випадку згода працівника була обов’язковою, оскільки її відсутність мала наслідком припинення трудового договору згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП.

Гнучкий режим робочого часу

Стаття 60 КЗпП у редакції закону № 540 визначає гнучкий режим робочого часу як форму організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу.

За загальним правилом гнучкий режим робочого часу встановлюється за погодженням між працівником і роботодавцем, однак, як вже було відзначено, на час загрози поширенню епідемії, пандемії та (або) на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру така умова може встановлюватись роботодавцем фактично без згоди працівника.

Передбачено 3 різновиди гнучкого режиму робочого часу:

  • Гнучкий режим з фіксованим часом, протягом якого працівник має бути присутнім на робочому місці і виконувати свої обов’язки, при цьому робочий день може ділитись на частини (наприклад, 8 годин на день має бути присутнім, але може працювати з 08:00 до 17:00, або з 10:00 до 19:00);
  • Гнучкий режим зі змінним часом, протягом якого працівник самостійно визначає періоди роботи в межах встановленої тривалості робочого часу (наприклад, може працювати у будь-який день будь-яку кількість годин, або не працювати зовсім у певні дні, але повинен відпрацювати 160 годин на місяць);
  • Гнучкий режим з іншим часом перерви для відпочинку і харчування (наприклад не 1 година з 13:00 до 14:00, а двічі по пів години, з 11 до 11:30 і з 16 до 16:30).

Гнучкий режим робочого часу, як правило, не застосовується на безперервно працюючих підприємствах, при багатозмінній організації роботи, а також у випадках, коли необхідна присутність працівника у певний час на робочому місці (торгівля, транспорт, побутове обслуговування).

Гнучкий режим робочого часу ніяк не впливає на обсяг прав працівника, а також не змінює вимог щодо нормування та оплати праці, тому всі вимоги про 40-годинний робочий тиждень, мінімальний розмір і періодичність виплати заробітної плати тощо залишаються чинними.

Дистанційна (надомна) робота

Згідно із законом № 540 дистанційна (надомна) робота – це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

При таких умовах роботи працівники розподіляють робочий час на власний розсуд і не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку. При цьому, весь обсяг прав працівника, а також вимоги щодо граничних норм робочого часу зберігаються.

За загальним правилом (не в період карантину), відповідно до п. 7 ст. 24 КЗпП, при укладенні трудового договору про дистанційну (надомну) роботу дотримання письмової форми є обов’язковим.

На відміну від гнучкого режиму робочого часу, який може бути встановлено як при прийнятті на роботу, так і згодом, закон № 540 не передбачає можливості встановити працівнику умови дистанційної (надомної) роботи у період дії трудового договору на загальних підставах у звичайний (не карантинний) час. Тому умова про дистанційну роботу може бути або погоджена сторонами під час укладення трудового договору (прийняття на роботу), або запроваджена роботодавцем в особливих умовах (наприклад, у період карантину).

Цікавим є положення ст. 60 КЗпП у новій редакції про можливість роботодавця і працівника письмово домовитись про інші розміри та умови оплати праці, ніж передбачені трудовим договором, чого не передбачено для гнучкого режиму робочого часу. Фактично це означає, що якщо працівник погодиться на зменшення заробітної плати у зв’язку з переведенням його на дистанційну роботу, то така домовленість буде відповідати чинному законодавству.

 

Умовою застосування роботодавцем таких форм праці як гнучкий режим робочого часу та дистанційна (надомна) робота законодавець не обов’язково визначає наявність факту введення карантину. Достатньо лише «загрози поширенню епідемії», однак яким чином і хто цю загрозу визначатиме, чи сам роботодавець, чи державні органи, не уточняється.

Отже, використовуючи зазначені вище механізми, роботодавці можуть належним чином оформити зміну умов роботи свого персоналу, перевівши працівників на дистанційну роботу або встановивши гнучкий режим робочого часу (у випадках, якщо запровадження надомної роботи є неможливим). Для цього в умовах введеного карантину керівнику роботодавця достатньо видати відповідні накази (розпорядження) та ознайомити з ними працівників.

 

Олександр Рубля,
адвокат Kreston GCG

Детальніше +

Сьогодні абсолютно очевидно, що негативний вплив карантину, запровадженого по всій країні через пандемію COVID-19, необоротно торкнеться орендних платежів. У зв’язку з цим, Рада з міжнародних стандартів фінансової звітності опублікувала роз’яснення про застосування МСФЗ (IFRS) 16 «Оренда» в світлі невизначеності ситуації з коронавірусом. І хоча стандарт МСФЗ 16 в своєму нинішньому варіанті оговорює зміни в орендних платежах, визначення подальшого обліку в результаті суттєвих змін платежів вимагає професійного судження, що залежить від багатьох факторів. Про це й поговоримо в сьогоднішній статті.

Згідно з рекомендаціями Ради, застосовуючи в сьогоднішніх умовах МСФЗ 16, необхідно розглядати будь-які зміни в орендних платежах однаково, незалежно від природи їх винекнення. Варто брати до уваги всі «доречні факти та обставини», які можуть включати і регуляторні вказівки, які відповідно до вимог договору оренди можуть бути віднесені до форс-мажорних обставин.

Отже, МСФЗ 16 «Оренда» передбачає, що орендні платежі можуть бути змінені протягом терміну оренди. Необхідний облік таких змін включає застосування судження, і залежить від ряду факторів, зокрема від того, чи були ці зміни частиною початкових умов оренди. Так, зміни можуть бути викликані діями уряду у відповідь на пандемію COVID-19. При обліку змін в орендних платежах орендодавець і орендар разом розглядають договір оренди і будь-який застосований законодавчий або нормативний акт. Іншими словами, при застосуванні МСФЗ 16 організація розглядає зміну орендних платежів однаково, незалежно від того, чи є ця зміна результатом самого договору або, наприклад, зміною чинного законодавства або нормативного акту.

Чи є зміна платежів зміною оренди?

МСФЗ 16 визначає модифікацію оренди як зміну обсягу оренди або винагороди за оренду, яка не була частиною початкових умов.

Оцінюючи, чи відбулася зміна в обсязі оренди, потрібно зрозуміти, чи були які-небудь зміни в праві користування, переданому орендарю за договором. Зміни в обсязі оренди включають додавання або припинення права на використання одного або декількох базових активів, а також продовження або скорочення договірного терміну оренди. При цьому, орендна відпустка або зниження орендної плати самі по собі не є зміною обсягу оренди.

Що стосується відшкодування за оренду, тут потрібно враховувати загальний ефект від будь-якої зміни платежів. Наприклад, якщо орендар не проводить платежі протягом трьох місяців, за наступні періоди вони можуть бути пропорційно збільшені. Це означає, що винагорода за оренду не змінилася.

Якщо ж ні в обсязі, ні в відшкодування змін не було, тоді і зміни оренди не відбувається.

У разі, якщо зміни все ж відбулися, потрібно з’ясувати, чи були вони передбачені початковими умовами оренди. Для цього потрібно застосувати пункт 2 МСФЗ 16 та оцінити не тільки умови договору, але і всі відповідні факти і обставини. Так, карантинні обмеження, введені урядом, можуть бути юридично витлумачені як форс-мажорні обставини, зазначені в початкових умовах договору.

Виходячи з цього, зміни в орендних платежах, що виникають в результаті застережень, є частиною початкових умов оренди, навіть якщо їх вплив (обумовлений такою подією, як пандемія COVID-19), раніше не передбачався. У такому випадку відсутня зміна орендного договору для цілей МСФЗ 16.

Часткове погашення зобов’язань по оренді і знецінення активів

Якщо зміна орендних платежів призводить до погашення частини зобов’язання орендаря, зазначеної в договорі (наприклад, орендар юридично звільняється від свого зобов’язання по здійсненню спеціально визначених платежів), орендар повинен розглянути питання про те, чи можуть вимоги про припинення визнання частини зобов’язань з оренди бути задоволені з застосуванням пункту 3.3.1 МСФЗ 9 «Фінансові інструменти». І хоча на сьогоднішній день складно визначити конкретні наслідки коронавірусу, однак зміни в економічних умовах повинні відображатися в макроекономічних сценаріях, які застосовуються суб’єктами господарювання, і в показниках їх суттєвості. Якщо на даному етапі неможливо відобразити вплив коронавірусу в моделях, варто скористатися постмодельними уточненнями або коригуваннями.

Крім того, внаслідок обставин, які призводять до поступок орендної плати в результаті пандемії COVID-19, активи можуть бути знецінені. Наприклад, втрата прибутку протягом періоду, що покривається концесією на оренду, може бути показником знецінення активу в формі права користування. Аналогічним чином, довгострокові наслідки пандемії можуть вплинути на очікувані поточні економічні показники активів в формі права користування.

Особливості розкриття інформації

Орендарі і орендодавці також повинні застосовувати вимоги до розкриття інформації, викладені в МСФЗ 16 та інших стандартах МСФЗ, таких як МСФЗ (IAS) 1 «Подання фінансової звітності». Наприклад, МСФЗ 16 вимагає, щоб як орендарі, так і орендодавці розкривали інформацію, яка дає користувачам фінансової звітності основу для оцінки впливу оренди на їх фінансовий стан, фінансові результати і потоки грошових коштів. Розкриття має бути достатнім для того, щоб користувачі фінансової звітності могли зрозуміти вплив пов’язаних з COVID-19 змін в орендних платежах на фінансове становище і фінансові результати підприємства (пункт 31 МСБО 1).

Владислав Деменко,
Партнер Kreston GCG

Детальніше +

Не секрет, що українське трудове законодавство є досить застарілим та базується на принципах і категоріях, розроблених ще у радянські часи. Новий трудовий кодекс приймають вже років з 15, однак і досі ми маємо чинний Кодекс законів про працю. Тому не дивно, що закладені у чинному кодексі юридичні конструкції не змогли як слід врегулювати правовідносини між роботодавцями і працівниками, що склалися у період масового поширення коронавірусу і введення карантину у державі.

Наш Кодекс законів про працю (основний документ у трудовому праві) можна охарактеризувати як досить стабільний, порівняно з іншими нормативними актами, зміни до нього вносяться нечасто. Втім, у випадку з коронавірусом законодавець зреагував досить оперативно і вніс до трудового законодавства ряд змін, які дали можливість роботодавцям належно оформити відносини з працівниками в умовах карантину.

Перш за все, слід сказати про закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (закон № 530), прийнятий Верховною Радою 17 березня 2020 року.

Він вніс зміни до КЗпП та Закону України «Про відпустки», запровадивши норму, згідно з якою строк відпустки без збереження заробітної плати на період карантину не зараховується у загальний строк такої відпустки, тобто у 15 календарних днів на рік.

Також, у Прикінцевих положеннях передбачено, що на період карантину та обмежувальних заходів роботодавець може доручити працівникові виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику за його згодою відпустку.

Такий захід був прийнятий поспіхом і дещо не узгоджувався із загальними і добре відомими юридичними конструкціями Кодексу законів про працю, а тому наступні «карантинні» зміни до КЗпП не забарилися і були більш ґрунтовними та продуманими.

Так, 30 березня 2020 року парламентом був прийнятий Закон України № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» (закон № 540), яким, серед іншого, внесено більш суттєві зміни до Кодексу законів про працю, а саме:

  • З визначення поняття трудового договору виключена умова про необхідність працівнику слідувати правилам внутрішнього трудового розпорядку;
  • Введено поняття гнучкого режиму робочого часу, порядку та підстав його встановлення, особливостей у порівнянні з іншими режимами робочого часу;
  • Введено поняття дистанційної (надомної) роботи, порядку її застосування та наслідків для сторін трудового договору;
  • Визначено вимогу про письмову форму трудового договору про дистанційну (надомну) роботу;
  • Уточнено порядок оплати часу простою не з вини працівника – додано випадок на період оголошення карантину;
  • Строки звернення до суду з питань порушення трудового законодавства, встановлені ст. 233 КЗпП, продовжено на період карантину.

Крім того, цим законом внесено такі зміни у Закон України «Про зайнятість населення»:

  • Допомога по частковому безробіттю надається особам у разі втрати ними частини заробітної плати у зв’язку з зупиненням (скороченням) виробництва продукції у разі коли таке зупинення (скорочення) є вимушеним, оскільки роботодавцем вживаються заходи щодо профілактики та запобігання поширенню епідемії на виконання відповідного рішення місцевої державної адміністрації;
  • Запроваджено допомогу по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби. Для виплати її працівникам сума допомоги надається роботодавцям із числа суб’єктів малого та середнього підприємництва, які не мають заборгованості із заробітної плати, за період проведення заходів;
  • Тимчасово на період здійснення заходів Кабміну надано право вирішувати питання щодо тимчасового призупинення видачі дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, в тому числі в окремих регіонах чи на окремі види діяльності;
  • Державній службі зайнятості тимчасово надано право визначати особливості реєстрації, перереєстрації, надання статусу безробітного та призначення виплати допомоги по безробіттю, відмінні від встановленого порядку.

Наведені зміни у трудовому законодавстві дали змогу впорядкувати вимушену швидку трансформацію трудових відносин між роботодавцями та працівниками в умовах загальнодержавного карантину. Основні запроваджені новації будуть детально розглянуті у наших подальших публікаціях.

Олександр Рубля,
адвокат Kreston GCG

Детальніше +

Після введення карантину значна частина бізнесу зіткнулась із проблемою суттєвого скорочення або повної відсутності попиту на свої товари, роботи чи послуги, у зв’язку з чим виникла необхідність вирішувати питання незадіяної робочої сили.

Коли працівника можна відправити у відпустку «за власний рахунок», а коли оголошувати простій – розберемо далі.

Відпустка без збереження заробітної плати

Поширене і не радісне явище під час цього карантину – необхідність відправляти працівників у відпустки «за власний рахунок» або мовою закону – без збереження заробітної плати.

Згадаємо, які правила надання цих відпусток були до карантинних змін у законодавстві.

Статті 25 і 26 Закону України «Про відпустки» встановлювали, що відпустки без збереження заробітної плати надаються працівникові або за згодою сторін, або у обов’язковому порядку на вимогу працівника у передбачених випадках на певні строки (наприклад, учасникам війни, особам з інвалідністю, особам, які одружуються тощо). Окремо слід виділити п. 31 ч. 1 ст. 25, який передбачає обов’язкове надання відпустки «за власний рахунок» матері або іншій особі, зазначеній у частині третій статті 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території. Як відомо, карантини у певних навчальних закладах періодично оголошувались і раніше, тому така норма існує вже досить давно.

У інших випадках, не передбачених ст. 25 Закону «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати надається виключно за домовленістю обох сторін трудового договору: роботодавця і працівника, а строк такої відпустки не повинен перевищувати 15 календарних днів на рік. Тобто, для того щоб працівник пішов у відпустку «за власний рахунок», необхідна домовленість роботодавця і працівника.

При цьому, стаття 26 містить формулювання «працівнику може надаватися відпустка», що у сукупності з конституційним правом на відпустку, означає лише одне: ініціатива у наданні будь-якої відпустки – це прерогатива саме працівника, який повинен виявити бажання піти у відпустку, написавши відповідну заяву роботодавцю. Видання наказу роботодавцем і ознайомлення з ним працівника під особистий підпис – це обов’язкові елементи оформлення будь-якої відпустки у будь-який час, і ні в якому разі не замінює заяви працівника. Адже лише заява працівника є тим єдиним документом, який підтверджує наявність у нього бажання реалізувати своє конституційне право на відпустку.

Карантинний Закон № 530 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» вніс лише одну зміну щодо відпусток без збереження заробітної плати: термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний 15-денний термін.

Тобто, як і раніше, зараз не можна відправити працівника у відпустку «за власний рахунок» на період карантину примусово без його бажання. Якщо виникла така необхідність, працівникові можна усно запропонувати спланувати собі таку відпустку на період карантину та написати відповідну заяву. Якщо працівник погодиться і напише заяву, видається відповідний наказ, з яким ознайомлюється працівник. Якщо ж працівник відмовиться писати заяву і йти у відпустку, то ні в якому разі не можна його примушувати, чи відправляти у відпустку без заяви на підставі наказу. Такі дії розцінюються органами Держпраці як грубе порушення законодавства про працю, що може тягнути за собою кримінальну відповідальність за ст. 172 Кримінального кодексу України (зокрема, див. лист Мінсоцполітики від 19.09.2013 № 416/13/116-13).

Не можна сказати, що притягнення до кримінальної відповідальності за примусове відправлення у відпустку без збереження заробітної плати досі було поширеним явищем, але у Єдиному державному реєстрі судових рішень обвинувальні вироки за ст. 172 КК України з подібними обставинами зустрічаються.

Простій

Це, напевно, найнеприємніша для роботодавця ситуація, коли інші методи оформлення трудових відносин у період карантину є неможливими. Найбільш вартим уваги тут є випадок, коли на підприємстві у зв’язку з карантином та кризою роботи або взагалі немає або її суттєво менше, а працівник відмовляється від будь-яких пропозицій щодо відпустки «за власний рахунок», скорочення робочого часу чи зміни істотних умов праці.

Просто звільнити такого працівника не вийде, адже звільнення буде безпідставним, звичайно, крім звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності чи штату, про яке необхідно попередити за 2 місяці і, відповідно, платити ці 2 місяці заробітну плату.

Тому єдиним законним виходом із такої ситуації є оголошення простою. «Простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами» (ч. 1 ст. 34 КЗпП). Це найменш бажаний варіант розвитку подій для обох сторін трудового договору, але в першу чергу для роботодавця, оскільки оголошення простою має достатньо нюансів, не врахувавши які, роботодавець у майбутньому буде змушений зазнавати матеріальних втрат у вигляді обов’язку виплачувати працівникам середній заробіток за час простою.

По-перше, погана новина для роботодавців у тому, що простій повинен оплачуватись у розмірі не менше двох третин посадового окладу.

По-друге, для того щоб оголосити простій потрібні підстави, а саме:

  • відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи;
  • невідворотна сила;
  • інші обставини.

Схожа правова позиція сформульована також Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 року (справа № 210/5853/16-ц), де суд зазначає, що для оголошення простою повинні бути підстави і ці підстави суди будуть досліджувати.

Якщо на підприємстві немає попиту на продукцію у зв’язку з викликаною епідемією кризою, то таку обставину можна розцінювати, зокрема, як «інші обставини», якими викликане зупинення роботи. Такий підхід є дійсно життєздатним, але нічого не гарантує, адже суд може поглянути на це інакше і дійти висновків, наприклад, що економічна криза, чим би вона не була викликана, – це звичайний підприємницький ризик роботодавця, який не може бути перекладений на працівника шляхом оголошення йому простою.

По-третє, ч. 3 ст. 113 КЗпП передбачено, що за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. У різних джерелах уже доводилось зустрічати точки зору з приводу того, що оголошений карантин та поширення епідемії, внаслідок якого виник простій, є ситуацією, небезпечною для життя та здоров’я громадян, а отже простій за таких обставин повинен оплачуватись у розмірі середнього заробітку працівника, а не 2/3 посадового окладу.

Трохи більше ясності у це питання вніс закон № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)», який доповнив ч. 1 ст. 113 КЗпП положеннями про те, що час простою не з вини працівника, в тому числі на час оголошеного Кабміном карантину, оплачується з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Втім, таке доповнення повністю не знімає усі вищезгадані спірні питання і цілком можливо, що непоодинокими будуть випадки звернення працівників до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за час простою у зв’язку з його безпідставним введенням, адже різниця між 2/3 посадового окладу та середнім заробітком деяких працівників є суттєвою (середній заробіток включає надбавки, премії тощо).

Звичайно ж, ситуації на різних підприємствах, організаціях можуть бути різними, але наша загальна рекомендація – не доводити до оголошення простою, адже він містить у собі найбільше негативних наслідків і підводних каменів для роботодавців. Краще, за можливості, застосовувати інші способи трансформації трудових відносин у цей непростий період задля уникнення проблем після закінчення карантину.

 

Олександр Рубля,
адвокат Kreston GCG

Детальніше +

Падіння вартості нафти до негативних значень шокувало весь світ. Але журитися часу у світової спільноти немає – потрібно швидко зорієнтуватися і зрозуміти, які вигоди можна отримати з ситуації, що склалася, і як убезпечити свій бізнес від ризиків. Сьогодні поміркуємо, як нова вартість «чорного золота» вплине на український агропромисловий комплекс.

Перша думка, яку підказує нам логіка, – зниження ціни на нафту тягне за собою і деяке зниження вартості палива. Це позитивна новина для аграріїв. Однак, на експортній вартості зернових та технічних культур падіння нафти позначається сильніше, тому що ріпак і кукурудза прив’язані до біоетанолу. У перерахунку на умовний нафтовий еквівалент виробництво біопалива стає невигідним – ціни на кукурудзу, ріпак і соняшник різко підуть вниз. Таким чином, як тільки нафта почала падати, ціни на сільськогосподарську продукцію почали знижуватися.

Виходить, сьогоднішня ситуація має дві сторони медалі.

Так, падіння цін на нафту знизить вартість імпорту і викличе скорочення торгового дефіциту, а також зниження інфляційного тиску на Україну. Але якщо поглянути на цю ситуацію з іншого боку, стає неспокійно за підприємства енергетичного сектора – раптове падіння цін на нафту буде мати негативний вплив на вартість природного газу і вугілля. Це обов’язково матиме негативний вплив на економіку.

На ринку нафти контракт з поставкою у травні торгувався в негативній зоні. Це відображення величезного профіциту на ринку, який є зараз. Суть ситуації полягає в тому, що в останній день торгів контрактом не торгують. По ньому йдуть розрахунки, біржа закриває реєстр і в ньому залишаються тільки виробники та учасники, які отримають цю нафту в «живому» вигляді.

Незважаючи на те, що весь світ гомонить про нищівне падіння нафти, представникам агробізнесу варто розуміти, що значного зниження цін на паливо очікувати не доводиться. Справа в тому, що вартість нафти тільки наполовину визначає вартість нафтопродуктів, інші ж 40-50% – це акцизи, ПДВ і націнки посередників, які навряд чи будуть урізані. До того ж, через карантин впав попит на бензин і дизельне паливо, тож АЗС не поспішають знижувати ціни, щоб не втратити прибутковість.

Стає зрозуміло, що істотних змін на українському ринку палива не буде. Україна ще не вичерпала потенціал для зниження ціни: за останній місяць остання впала на 10%, тобто, на 2 грн. 50 коп. в середньому. Якщо орієнтуватися на початок року і рахувати у валютному еквіваленті, враховуючи обвал гривні в березні, то Україна вже втратила близько 25-30% ціни палива. Експерти галузі вважають, що є передумови зниження вартості бензину і дизеля на 2-3 грн./л до кінця квітня, при цьому в травні також очікується зниження цін.
Виходить, що істотного позитивного ефекту аграрії не відчують.

В цілому ж, на аграрний сектор падіння вартості нафти має опосередкований вплив. Це стало зрозуміло ще при першій хвилі рекордного падіння нафти 9 березня.

Дешева нафта підтримує компанії країн-експортерів (насамперед США), і в той же час створює ризики недоотримання бюджету і девальвації нацвалюти країн-імпортерів. Крім того, на думку аналітиків, це знижує логістичні витрати на експортні культури, дозволяє країнам пропонувати низькі ціни. Оскільки це лише одна зі складових вартості зернових і олійних, в короткостроковій перспективі падіння і зростання цін нафти встановлює загальний тренд цін.

Однак, тривало дешева нафта – ключовий елемент глобальної торгівлі, який змушує розвинені країни переглядати прогнози свого економічного зростання. А це вже безпосередньо впливає на ціни аграрної продукції в світі, в тому числі, в Україні.

В цілому, події, викликані всесвітньою карантином, поки не сильно впливають на весняно-польові роботи. Темпи посівної не надто відрізняються від торішніх. Кампанія успішно стартувала у всіх областях країни. І хоча фактор невизначеності все ще переважає на всіх ринках, імпортна складова в ресурсному забезпеченні посівної, як і раніше, дуже висока. Проте, основні матеріально-технічні ресурси були закуплені і завезені в Україну ще до початку карантину, девальвації і падіння цін на нафту.

Наслідки пандемії для агросектору

Карантин створив несприятливі обставини для логістики, яка дуже важлива для нормального функціонування сектора. Аграрії можуть зіткнутися з ризиками через труднощі транспортного сполучення. Більш того, Кабмін запропонував ВР скоротити закладені в бюджет витрати на проведення земельної реформи на 25 млн грн. і підтримку сільгоспвиробників у розмірі 4 млрд грн.

До того ж, світове падіння цін на нафту спричинить за собою зниження вартості ключових експортних статей АПК, наприклад, сировинного товару, на світових ринках.

Ще одним гострим питанням для агросектора є невизначеність в процесі відкриття ринку землі. На даний момент Верховна Рада сфокусована на пандемії, тому земельне питання поки поставлене на паузу. Це обмежує приплив капіталу в агросектор і утримує інвесторів в режимі очікування.

І все ж, висока рентабельність українського агропрому пом’якшує ризики, викликані нестабільністю світової та української економік під час пандемії. Це дає підстави вважати, що після завершення карантинних обмежень експорт повернеться до докризових показників, а інвестиційний клімат сектора знову стане сприятливим.

Вгору