ЕКСПЕРТНА ДУМКА

Оцініть персональні погляди нашої команди на бізнес

Детальніше +

Останнім часом діалоги щодо Біткойна як найпопулярнішого уособлення криптовалют ніяк не вщухають. Його прозвали цифровим золотом, про нього не говорить тільки лінивий.

Спробуємо систематизувати основні тези, що спостерігаються навколо криптоейфорії:

Біткойни обмежені в своїх технічних можливостях, що заважає їх масштабному поширенню.
Біткойн занадто волатильний, щоб його можна було розглядати як інструмент заощадження, він просто ненадійний.
Золото також змінює свою вартість, але на відміну від Біткойна, воно відображає вартість грошей, в той час як Біткойн більшою мірою – актив, підживлений потоками спекулятивного капіталу.
У частині забезпечення реальної вартості Біткойна виділяють два основні сценарії. Вважається, що криптовалюта використовується для здійснення нелегальних операції на «чорному ринку», при цьому операції, що здійснюються, в основному закінчуються подальшою конвертацією в готівку.
Крім того, як інструмент заощадження – збереження вартості грошей у часі, всупереч гіперінфляції і втраті купівельної спроможності національної валюти.

Відповідно до закону Грешема: «Гроші, штучно переоцінені державою, витісняють з обігу гроші, штучно недооцінені ним».

Люди будуть більш охоче витрачати фіатні гроші, схильні до перманентного знецінення, але випущені державою, ніж децентралізовані криптовалюти;

Число операцій по роботі Біткойна гранично мале в маштабах всього світу. Причиною є великий обсяг енерговитрат, що в свою чергу багаторазово ускладнює або робить неможливим заміну традиційних грошей.

Крім того, висока комісія для здійснення мікроплатежів звужує сценарії його застосування до середніх і великих операцій;

Як і всі інші криптовалюти, Біткойн – неконтрольований і непередбачуваний.
Крім спекулятивної складової, ціна криптовалют складається з вартості майнінгу, витрати на який мають перманентно зростаючий тренд (їх можна прогнозувати).
Істотна спекулятивна складова ціни Біткойна (як і інших валют) неймовірно схильна до будь-яких негативних новин про регулювання ринку криптовалюта/бірж/обмінників/ICO.
Чи може Біткойн замінити золото зараз? – дуже сумніваюся. Думаю, Біткойн, як і раніше, ще занадто «нішевий» інструмент.

Історія його існування занадто мала, як і довіра до нього, особливо тієї частини консервативних інвесторів, які намагаються знайти тиху гавань для збереження своїх заощаджень у золоті.

За Біткойном або іншою криптовалютою, а скоріше навіть за технологією блокчейн – майбутнє! Поява чогось подібного в швидко зростаючому цифровому світі була неминучістю і питанням часу.

Упевнений, що криптовалюти – це не бульбашка, їх цінність перебільшена, що пов’язано з «хайпом». Після падіння ажіотажу котирування Біткойна можуть знизитися (хоча це може статися ще не скоро).

Як показала практика, деструктивні рухи регуляторів провідних країн світу надто сильно впливають на цей ринок і відлякують «венчурних» інвесторів. Адже затребуваність криптовалют пов’язана в тому числі з відсутністю регулювання якоюсь цифровою фінансовою демократією (охлократією).

Думаю, що криптовалюта ще знайде застосування в майбутньому: виробляться нові правила гри і зміниться їх формат.

З плином часу неминуча пора регулювання обороту ринку криптовалют, ICO і т.д.

Можливо, це ще одна з причин високої затребуваності, спроба встигнути до того, як глобальні регулятори знайдуть спосіб контролю або більш значущого впливу цифрового децентралізованого фінансового світу.

Біткойн – одна з перших криптовалют, яка вже демонструє певні технічні складності в обігу. Нові криптовалюти вже стають більш досконалими і думаю, з часом з’являться нові лідери криптоейфорії. Що ж, подивимося, попереду ще багато цікавого!

Детальніше +

Більше 40% топ-менеджерів України стверджують, що в найближчий рік ризики виникнення фактів шахрайства в їхніх компаніях низькі, а ще 5% впевнені, що подібні ризики відсутні в принципі.

Так чи сприятлива ситуація насправді? На чому заснована впевненість топ-менеджменту в захищеності компаній від шахрайських дій?

У червні 2017 року компанія Kreston GCG провела дослідження “Шахрайство в українських компаніях” . Учасниками проекту виступили ключові і керуючі особи (фінансові та генеральні директори, власники, представники внутрішньої служби безпеки) 130-ти українських компаній, що здійснюють свою діяльність в різних секторах і галузях економіки. В ході дослідження нам вдалося зібрати досвід міжнародних, національних, регіональних компаній; компаній різного масштабу з чисельністю персоналу від 50 до 10 і більше тис. чоловік.

Згідно з даними нашого дослідження, 60% українських компаній коли-небудь зіштовхувалися з фактами шахрайства, при цьому, майже 1/3 учасників проекту зіткнулася з ними протягом останніх 3-х років, а для 10% досвід виявлення шахрайських дій був ще більш “свіжим ” — тут прояви шахрайства були зафіксовані протягом поточного року.

Однак, звертає на себе увагу інша група компаній (близько 40% респондентів), які стверджують, що вони ніколи не зіштовхувалися з фактами шахрайства. І досвід нашої компанії в проведенні фінансових розслідувань, і міжнародна практика запобігання та боротьби з шахрайством дозволяють говорити, що швидше за все, справа тут не в унікальній сприятливій атмосфері компаній, а у відсутності або недостатньої ефективності систем контролю, які створюють ілюзію відсутності шахрайства.

1_____-01

Примітно, що найчастіше в цю групу потрапляють невеликі компанії (зі штатом до 100 чоловік) і компанії регіонального типу (в нашій класифікації  — мають представництва/філії не більше ніж в 3-х регіонах країни).

2_____-01

Для них більш характерне функціонування на основі принципу довіри до співробітників. Однак, саме подібна практика робить дану групу компаній найбільш вразливою перед шахрайством.

Чи означає це, що великі компанії, що мають певні механізми і системи контролю повністю захищені від шахрайства? Ні, хоча і частка виявлення шахрайських дій тут вища. Результати дослідження свідчать, що, в цілому, практика українських компаній у запобіганні та протидії шахрайству на сьогоднішній день, на жаль, не відповідає найкращим світовим практикам.

Наприклад, найбільш частими способами виявлення шахрайства в Україні є внутрішній аудит і неофіційні внутрішні джерела. Останні і в світі виступають найбільш частим способом виявлення, але на відміну від України для їх використання вибудовується ефективний і безпечний канал отримання інформації  —”гаряча лінія” (телефонна або у вигляді онлайн-форми). В Україні ж його використовують тільки 9% компаній і приблизно стільки ж сприймають як ефективний канал.

Звертає на себе увагу і той факт, що за оцінками 1/3 учасників дослідження, виявлення шахрайських дій відбувається випадковим чином. При цьому, частіше за інших практику випадкового виявлення відзначають представники секторів торгівлі і промислового виробництва, які, в свою чергу, частіше за інших зіштовхуються з шахрайством (в галузевому розрізі). Що знову ж підтверджує тезу про недостатню ефективність наявних процедур контролю.

Якщо говорити про конкретні форми запобігання та протидії шахрайським діям, то найбільш поширеними (і сприймаються як ефективні) в Україні є: системи внутрішнього контролю щодо запобігання шахрайства серед персоналу різного рівня і внутрішній аудит фінансової звітності. При цьому, зовнішні форми контролю (зовнішній аудит, залучення зовнішніх консультантів для проведення незалежних розслідувань) явно недооцінюються. Наприклад, досвід залучення зовнішніх консультантів для незалежних розслідувань мають лише 10% українських компаній. Однак, як показує практика, саме незалежний, незаангажований погляд зовнішнього фахівця на систему контролю і бізнес-процесів дозволяє створити якісну систему превентивних механізмів протидії шахрайським діям і в цілому, підвищити ефективність бізнес-процесів компанії.

Детальніше +

В 2015-2016 роках НБУ проводив діагностику найбільших банків України. У перевірку потрапили банки, які формують понад 98% активів банківського сектору. Діагностика виявила неадекватну оцінку якості кредитного портфеля та кредитних ризиків.

За даними ФГВФО, 80% балансової вартості активів неплатоспроможних банків – це кредити. Близько половини припадає на 600 великих груп позичальників. Більшість з них пов’язані з банками особи.

Щоб запобігти заниженню банками частки проблемних кредитів, НБУ приймає Постанову №351, яка з 2017 року вводить нові, більш жорсткі правила оцінки кредитного ризику.

Найбільше уваги нові правила приділяють оцінці фінансового стану позичальників. Постанова також обмежує перелік прийнятних видів застави.

Так, майнові права, зокрема на майбутню виручку, більше не можуть бути прийняті як забезпечення, оскільки подібні активи після ліквідації банку практично неможливо стягнути.

Також для прийнятності забезпечення необхідно дотримуватися чотирьох принципів, одним з яких є принцип справедливої оцінки. Він передбачає здійснення оцінки застави не вище ринкової вартості, за якою її можна продати сторонньому покупцеві.

Згідно з опублікованим Національним Банком України Звітом про фінансову стабільність, в 2016 році ситуація з якістю кредитного портфеля стабілізувалася, і протягом 2017 року можна очікувати поступове зниження частки проблемних кредитів.

Регулятор також заявляє, що у більшості банків, які пройшли діагностику, проблемні кредити вже адекватно зарезервовані або під покриття збитків вже залучений капітал.

Незважаючи на заявлений регулятором загальний позитивний ефект від запровадження нових правил, вони навряд чи можуть істотно вплинути на поліпшення якості оцінки застав.

Введений принцип справедливої оцінки по суті є повторенням давно існуючих правил.

Базою оцінки застав і раніше була ринкова вартість, яка відображає вартість продажу активу на відкритому ринку, а вимога виконувати роботу чесно і неупереджено міститься у всіх професійних стандартах, що регулюють оцінку.

З нашої практики аналізу робіт з оцінки застав, основна проблема спотворення вартості активів полягає не в неправильності оціночної методології, а у відсутності незалежності особи, що виконує оцінку.

За новими правилами, як і раніше, оцінку активів може проводити як незалежний оцінювач, так і штатний оцінювач банку.

Зазвичай оцінка, вироблена працівником банку, має мало спільного зі звітом незалежного оцінювача.

Крім того, що робота внутрішнього оцінювача часто значно спрощена, основною відмінністю є повна відсутність незалежності. Будучи співробітником банку, внутрішній оцінювач, найімовірніше, буде виконувати розпорядження свого керівництва, тому всерйоз розраховувати на об’єктивність результатів такої оцінки не варто. Особливо коли така робота виконується для осіб, пов’язаних з банком.

Ситуація з роботами, які виконують незалежні оцінювачі, трохи краща, але і тут присутні схожі проблеми. Часто банк має невеликий перелік акредитованих оцінювачів.

Для багатьох з них банк є основним джерелом проектів за оцінкою. У такому разі незалежність оцінювача може бути втрачена, і його підхід буде таким самим, як і у внутрішнього оцінювача банку. Для збереження відносин оцінювачі можуть йти назустріч побажанням співробітників банку, які нерідко озвучуються.

Аналогічна ситуація може виникати не тільки з банком. Коли вартість проекту для оцінювача дуже істотна, він може піддатися на тиск клієнта.

Рішенням може бути регулювання процедури залучення оцінювачів, яка знизить ризики втрати незалежності. Вона може включати перевірку оцінювача на наявність зв’язків з банком і клієнтом, обмеження обсягу робіт, що направляються одному оцінювачу.

Додатковою мірою може бути поділ великих проектів між кількома оцінювачами та зовнішнє рецензування звітів.

У нас є досвід роботи з банками з іноземним капіталом, які зацікавлені в забезпеченні високого ступеня незалежності та адекватності отриманих результатів оцінки.

Для великих проектів банк залучає оцінювача з відмінною репутацією і укладає тристоронній договір у форматі Банк-Клієнт-Оцінювач.

За цим договором банк є замовником оцінки, а клієнт оплачує лише послуги оцінювача і повністю виключається з комунікації проекту, тому не може впливати на результат.

Необхідно визнати, що без вирішення проблеми з незалежністю оцінювача ситуація з оцінкою застав не покращиться.

Детальніше +

Часто можна почути, що Україна перебуває в надмірній залежності від МВФ і це якоюсь мірою “вбиває” економіку нашої країни. МВФ диктує свої правила, штовхає до потрібних їм реформ і т.п. Чи так це? Чи може Україна сьогодні вижити без МВФ?

Кожен з нас, певно, чув про співпрацю між Україною та МВФ: транш, реформи, зовнішній борг, інфляція, світлі перспективи майбутнього. В рамках цієї взаємодії можна було б використати вищезазначений перелік слів в якості хештегів і тільки.

Але чи кожен громадянин України до кінця розуміє раціональність та необхідність отримання грошей від МВФ? Як покращиться життя середньостатистичної людини від отримання нами наступного траншу? І найцікавіше, чи взагалі потрібно його отримувати?

Нагадаю, МВФ — це агентство, створене в рамках ООН для можливості надання кредитного ресурсу країнам-учасникам з метою покращення певних макроекономічних чи глобальних процесів.

Серед популярних: посилення валютних резервів держави, стабілізація рівня інфляції, зменшення безробіття, впровадження дієвих соціальних програм, розвиток зовнішньої торгівлі.

Економічна ситуація України, безумовно, бажає бути кращою, і саме МВФ може посприяти даному прогресу. Проте кожен інструмент, в тому числі і МВФ, повинен мати свою «тверезу» частку впливу на загальний, а тим паче державний процес.

Відповідно з чого саме складається допомога Фонду і який її результат (розглядаємо на прикладі декількох країн):

– Виділення об’єктивного розміру траншу під конкретні цілі.

Грузія. Країна, яка після тісної співпраці з Фондом офіційно заявила, що допомоги більше не потребує. Було успішно подолано проблему бідності населення, на яку МВФ виділив Грузії близько 60 млн дол (дана сума становить лише 1% від загального об’єму виділених для України коштів за останні 2 роки — авт.).

– Впровадження ефективних реформ та програм по боротьбі з корупцією та мінімізацією тіньової економіки.

Хорватія. До впровадження реформи антикорупційних дій, країна займала 1-ше місце по хабарництву серед європейських країн на 2014 рік. У 2017 р. – Хорватія знаходиться на 79 місці.

– Репутація як одна з форм нового входу іноземних інвесторів.

У наш час важно переоцінити значення реклами, піару і рейтингів тієї чи іншої діяльності, окремих об’єктів, корпорацій чи навіть держав. Якщо МВФ, Світовий банк, ЄБРР інвестують, то цим будуть займатись і менш масштабні окремі інвестори.

Та варто пам’ятати, що співпраця з МВФ ефективна за умови періодичного отримання коштів, а не накопичення боргу та його збільшення. Такий підхід швидко та незамітно починає набирати обертів та заганяє країну під конкретні зобов’язання. Що саме маю на увазі?

  • По-перше, ніхто не відміняв повернення кредитної допомоги. Принцип отриманого траншу від МВФ передбачає в обумовлені терміни повернути кошти.
  • По-друге, постійні кредитні угоди на рівні країни призводять до збільшення державного боргу, що в свою чергу впливає на обмеження розвитку окремих програм вдосконалення.

Це чудово демонструє приклад Греції. Стрімко зростаючий та високий рівень зобов’язань перед кредиторами, в першу чергу МВФ, призвів до неплатоспроможності, політичної нестабільності та падінню економічного розвитку.

Модель країни була побудована на принципі «державний розвиток за рахунок боргу», і які результати на сьогоднішній день: зобов’язання перед МВФ – близько 350 млрд дол. (175% від ВВП 2016 р.), рівень безробіття скоротився на 2% в період 2016 року (з 24% до 22%).

Маргарет Тетчер якось казала, що без економічної свободи жодної іншої свободи і бути не може.

Чи можна використати вигоду від міжнародних відносин для країни з перехідною економікою, не залучаючи МВФ?

Можна, і це продемонстрував Сінгапур. Секрет країни, який запровадив великий реформатор Лі Куан Ю, будується на основі людського капіталу, а саме інвестицій в освітню діяльність населення.

Таким чином світові гіганти заходять на ринок Сінгапуру не за дешевою робочою силою, а як у високоінтелектуальний центр, який безпосередньо має високий потенціал росту.

А що з Україною?

Ситуацію нашої країни можна прирівняти до пацієнта, якому лікар виписує медичний рецепт для реабілітації і одужування. Але чому ми не використовуємо комплексне лікування, а приймаємо лише один тип ліків?

Детальніше +

«Ловись рибка велика і маленька…» – ці слова дуже співзвучні з діяльністю фішингових сайтів. З кожним роком дедалі більше користувачів стають жертвами подібних сайтів, а методи шахраїв з кожним разом відрізнятися витонченістю і складністю ідентифікації.

Фішинг (англ. Phishing від fishing – риболовля, вивуджування) – незаконна діяльність і вид інтеренет-шахрайства, головною метою якого є отримання конфіденційних особистих даних інтернет-користувачів. В першу чергу сюди відноситься логіни, паролі, дані банківських карток, pin і т. д.

Суть фішингових сайтів в тому, що шахрай створює інтернет-сторінку, зовні майже ідентичну до справжньої сторінки, де може запитуватися конфіденційна інформація: сайти знайомств/соц.мережі, платіжні системи та грошові перекази, банки. Вони створюються для того, щоб неуважний користувач, не помітивши підміни, сподіваючись отримати, наприклад, послугу з переказу коштів, залишив карткові реквізити. Це може бути номер картки, термін дії картки, код безпеки (CVV2/CVC2), також часто зустрічаються запити секретного коду пароля, який приходить від банку у відповідь на проведення будь-яких операцій в Інтернеті.

Схеми роботи фішингових сайтів

Основна мета фішингу – роздобути карткові дані користувача, щоб мати можливість знімати гроші, переводити на інші рахунки, оплачувати покупки в Інтернеті.

Часто фішингові сайти існують не дуже довго і швидко закриватися хостинг-провайдерами, однак шахраї ефективно використовуючи інструменти веб-маркетингу, досить швидко отримують перших користувачів за кілька годин роботи.

1. Агрегування реквізитів кредитних карток користувачів для подальших шахрайських операцій.

Сайт-підробка пропонує будь-яку послугу, за яку оплату потрібно здійснити банківською карткою. Користувачеві необхідно буде ввести свої карткові дані. Але як правило після підтвердження операції користувач отримує повідомлення, що вона виявилася неуспішною, у зв’язку із збоєм в системі, або немає відповіді від банку. Проте сайт вже «заповнив» дані, введені користувачем.

Так шахраї накопичують реквізити користувачів і починають використовувати для здійснення платежів на свою користь.

2. Синхронне проведення операцій

Як правило ця схема працює при здійсненні платежів з картки на картку. Користувач, ввівши банківські реквізити відправника і одержувача, отримує смс від банку у вигляді одноразового пароля, потім вводить його. У цей момент встановлений скрип на шахрайському сайті автоматично підміняє дані картки одержувача на дані картки шахрая, і платіж йде саме йому, при цьому користувачеві показується повідомлення про успішну транзакцію. Як правило в даному випадку сума втрат обмежується тільки сумою переказу.

Як розпізнати фішинговий сайт?

  1. Домен сайту, де необхідно буде здійснювати платежі з допомогою банківської картки, повинен починатися з https:\\\\ В разі, якщо на даному сайті домен починається з http:\\\\, користуватися ним небезпечно, бо з’єднання незахищене.
  2. Наявність дуже привабливих умов для здійснення транзакцій: нульові комісії, неіснуючі розіграші та акції.
  3. Наявність помилок в оформленні сайту, назвах або тексті.
  4. Багато редиректів на сторонні ресурси або всередині сайту – ознака, що фінальний сайт може виявитися фішинговим.
  5. Маскування введення реквізитів банківської картки на сайті. Як правило це зірочки.

Як убезпечитися від фішингових сайтів

  1. Використовувати різні e-mail для цілей листування і реєстрацій на сторонніх.
  2. Встановити ліміти на здійснення платежів в Інтернеті.
  3. По можливості завести банківську картку, яка дозволяє здійснювати платіж Онлайн.
  4. Підключити смс-інформування або мобільний банкінг, щоб у режимі реального часу відслідковувати всі платежі з рахунку.
  5. Вчасно оновлювати антивірусну систему на ПК.
  6. Уважно дивитися на домен сайту.
Детальніше +

Більш ніж 61% українських компаній стикалися з шахрайством своїх співробітників.

Найчастіше такі випадки трапляються в промисловому секторі, торгівлі, харчової промисловості та сільському господарстві. Провідний спеціаліст маркетингових досліджень аудиторської компанії Kreston GCG Ольга Кабачна розповіла ubr.ua про масштаби втрат і методах боротьби з наслідками.

Детальніше +

Українські компанії мають бути уважними під час ідентифікації контрольованих операцій, здійснених у 2017 році, адже у законодавстві з трансфертного ціноутворення відбулись чергові зміни. З 27.07.2017 набула чинності постанова КМУ № 480 від 04.07.2017.

Документом затверджено перелік організаційно-правових форм (ОПФ) нерезидентів, операції з якими визнаватимуться контрольованими (відповідно до п.п.«г» п.п.39.2.1 ст.39 Податкового кодексу).

У списку зазначені ОПФ нерезидентів, що не є платниками податку на прибуток (корпоративного податку), у тому числі не сплачують податок з доходів, отриманих за межами держави своєї юридичної реєстрації, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Операції з такими компаніями-нерезидентами у 2017 році будуть визнаватись контрольованими, якщо їх річний дохід сягне понад 150 млн грн (без непрямих податків) та одночасно обсяг господарських операцій з відповідним контрагентом за звітний рік складе понад 10 млн грн (без непрямих податків).

Важливим є спеціальне правило для застосування цієї норми. Так, операції з нерезидентами з переліку визнаються контрольованими тільки з дня набрання чинності постановою № 480, тобто з 27.07.2017. У той час як обсяг операцій (понад 10 млн грн) повинен розраховуватись за весь звітний рік.

Наприклад, у випадку, коли підприємство W експортує товар нерезиденту LLP S (Великобританія) у період з 01.01.2017 по 10.07.2017 на загальну суму 30 млн грн, а у період з 27.07.2017 по 31.12.2017 – на суму 4 млн грн, для віднесення операцій до категорії контрольованих за критерієм обсягу господарських операцій буде враховуватись обсяг операцій за весь рік (34 млн грн), але контрольованими у цьому випадку будуть тільки операції, проведені у періоді з 27.07.2017, а саме на суму 4 млн грн.

Отже, разом з діючими критеріями визнання операцій контрольованими — з нерезидентами-пов’язаними особами; через комісіонерів-нерезидентів; з нерезидентами, зареєстрованими у країнах з переліку, визначеного КМУ за окремими критеріями – з 2017 року починає діяти новий критерій: з нерезидентами, що мають організаційно-правову форму з Переліку ОПФ.

Як не заплутатись у цих лабіринтах та правильно ідентифікувати всі контрольовані операції?

Розглянемо деякі нюанси застосування переліків, які визначені відповідними постановами КМУдля цілей трансфертного ціноутворення (табл. 1):

tso-3

По-перше, декілька слів про застосування переліку держав, що КМУ затверджує за окремими критеріями. Незважаючи на те, що у новій редакції Податкового кодексу ці критерії розширено та дещо змінено (див. табл. 2), до теперішнього часу перелік держав, що мають їм відповідати, не оновлений.

Але, навіть якщо до списку будуть внесені нові країни, операції з нерезидентами, зареєстрованими в них, будуть визнаватись контрольованими лише з 1 січня 2018 року. Тобто, в будь-якому випадку, у 2017 році для визнання операцій контрольованими буде використовуватись діюче розпорядження КМУ від 16.05.2017 № 977, яким визначено 65 країн (територій).

При перевірці контрагента за цим критерієм, українські підприємства мають також звертати увагу на одне уточнення, у новій редакції п.п. «в», що може виявитись дуже суттєвим.

З 1 січня 2017 року контрольованими визнаватимуться операції, що здійснюються з нерезидентами, що не тільки є зареєстрованими у державах (на територіях), включених до Переліку, а також з тими, що є резидентами цих держав.

Підходи до застосування поняття «резидентства» в різних юрисдикціях можуть мати відчутні відмінності. Але при цьому існує два загальноприйняты підходи до його застосування: перший заснований на формальних критеріях, таких, як місце інкорпорації або державної реєстрації, а другий на принципі місцезнаходження місця управління та контролю, головного офісу або основного місця здійснення бізнесу. Виходячи з цього, компанія може вважатись резидентом в окремій країні як по критерію реєстрації, так і по критерію місця ефективного управління.

tco3-2-php

По-друге, постанова № 480, для 26 держав визначає 95 ОПФ, що не передбачають сплату податку на прибуток (корпоративного податку) та/або податкове резиденство у цій державі.

Та, якщо фактично таким нерезидентом у звітному році сплачувався податок на прибуток (корпоративний податок), операції з таким контрагентом визнаватимуться неконтрольованими (звісно, за відсутності інших критеріїв контрольованості).

Процедура такого підтвердження не врегульована на законодавчому рівні. Яким чином ця норма буде застосовуватись на практиці, поки що невідомо.

У той же час, ДФС було надано роз’яснення, що статус податкового резиденства та сплата корпоративного податку може підтверджуватись відповідними довідками, які видають за затвердженими формами уповноважені органи іноземних країн.

Підсумовуючи цей огляд, можна стверджувати, що компанія для мінімізації своїх податкових ризиків має бути достатньо обізнаною у тонкощах податкового законодавства, або, коли мова йде про питання трансфертного ціноутворення, залучати зовнішніх консультантів, які мають відповідний досвід.

Детальніше +

Найпоширеніший вид операцій, що заслуговує на особливу увагу в контексті трансфертного ціноутворення, – контрольовані операції по кредитах пов’язаним особам, обгрунтування яких в Україні здійснюється методом порівняльної неконтрольованої ціни (ПНЦ). Так само, як і з біржовими товарами, метод ПНЦ прийнятний, хоч і не позбавлений недоліків.

Розглянемо основні дії, які повинна застосовувати компанія в економічному аналізі документації з трансфертного ціноутворення.

У разі відсутності внутрішніх аналогів, які могли б підійти для обгрунтування вартості позики (а такі часто відсутні через строгих критеріїв порівнянності) платник податків або його консультант або можуть шукати зовнішні аналоги в базах даних, що надаються різними провайдерами (наприклад, Bloomberg, Thompson Reuters, Moody’s, S & P), або спробувати використовувати статистичні дані НБУ.

Обгрунтування внутрішньогрупових позик з використанням статистичних даних НБУ, хоча і не суперечить чинному законодавству, все ж досить сумнівна практика. Справа в тому, що інформація, що міститься на сайті НБУ, має ряд недоліків:

  • агреговані (усереднені) показники;
  • відсутність інформації про учасників угод;
  • відсутність детальної інформації щодо умов угод.

Це лише основні причини, через які варто відмовитися від використання даного джерела в економічному аналізі. Втім, проаналізувати інформацію від регулятора має сенс, адже це буде додатковим аргументом в обгрунтуванні контрольованих операцій.

На даний момент існує два найбільш популярних способу обгрунтування позик з використанням баз даних:

  • пошук порівнянних кредитних операцій;
  • пошук порівнянних облігацій.

Перший спосіб відноситься до методу порівняльної неконтрольованої ціни (ПНЦ), другий – до ринкових котирувань, який також є складовою методу ПНЦ, хоча, за своєю суттю, відрізняється від нього. Справа в тому, що ціна облігації на вторинному ринку відображає результати діяльності емітента, у той час як кредитні операції припускають взаємини кредитора і позичальника.

Для цих способів визначення кредитного рейтингу позичальника або кредитора – важливий етап в процесі створення вибірки аналогів. Розрахунок кредитного рейтингу також залежить і від характеру здійсненої операції, тому варто подумати, які вигоди отримують учасники від угоди такого роду і, виходячи з цього, розрахувати або індивідуальний кредитний рейтинг, або груповий. Подальші критерії пошуку залежать від умов контрольованої операції.

У той же час ці способи також мають ряд недоліків, хоча і менш критичних, ніж використання статданих НБУ. Наприклад, формування ставки купона для облігації, як і формування процентної ставки кредитів в неконтрольованих операціях, індивідуально для кожного окремого випадку. Тому помилково застосовувати модель ціноутворення процентної ставки в контрольованій операції (при наявності такої) по відношенню до потенційно порівнянним аналогам. Це обмежує вибір можливих коригувань і ускладнює написання якісного економічного аналізу.

Нижче представлені перешкоди, що виникають в процесі пошуку аналогів контрольованої операції.

Спосіб Перешкода
Обгрунтування через пошук порівнянних кредитних операцій
  • Відсутність моделі ціноутворення аналогів;
  • неможливо оцінити вигоду від використання залучених коштів;
  • різні ринки вимагають проведення якісних коректувань, ефективність яких може бути низькою;
  • відсутність єдиного підходу розрахунку кредитних рейтингів;
  • не завжди відображають ринкові умови;
  • проблематичність застосування деяких коригувань, в порівнянні з облігаціями.
Обгрунтування через пошук порівнянних облігацій
  • Відсутність моделі ціноутворення аналогів;
  • випуск облігацій та отримання кредиту здійснюються з метою залучення оборотних коштів, але за своєю суттю це різні операції, зіставити які досить важко;
  • неможливо оцінити вигоду від використання залучених коштів;
  • різні ринки вимагають проведення якісних коректувань, ефективність яких може бути низькою;
  • відсутність єдиного підходу розрахунку кредитних рейтингів;
  • спірні моменти побудови вибірки.

Підводячи підсумки, варто зазначити, що поки методологія обґрунтування контрольованих операцій за кредитними угодами залишається за межами законодавчого регулювання, платник податків має право сам вибирати логіку побудови економічного аналізу. Найголовніше – донести правильність цієї логіки співробітникам фіскальної служби. Тому документація повинна бути виконана на належному рівні (самостійно або із залученням незалежних консультантів), щоб мінімізувати можливі ризики.

Детальніше +

Ось уже півтора роки діє режим ЗВТ з Європейським союзом. Нещодавно Мінекономрозвитку презентувало чергову порцію вражаючої інфографіки про досягнення українського бізнесу в торгівлі з країнами ЄС. Мета цієї статті полягає не в тому, щоб провести макроекономічний аналіз розвитку торговельних відносин між Україною та ЄС, а банально показати, що вони є і продовжують розвиватися.

Незважаючи на те, що динаміку не можна назвати стрімкою, однак вона стабільно зростає. Часто з великим задоволенням беру участь у розробці стратегії щодо виходу на закордонні ринки українських компаній.

Багато з них стикаються з одними і тими ж проблемами. Я кажу не про окремі випадки з галузевою специфікою, а про деякі загальні проблеми, які часом стають непереборною завадою на шляху підкорення європейського ринку. Хотів би поділитися своїми спостереженнями в цьому питанні. Отже, ось деякі з них (подані в довільному порядку):

– неправильна оцінка потенціалу ринку

Нерідко стикався з ситуацією, при якій компанії намагаються розвивати ринок, не розуміючи його потенціалу. Не розуміючи, чи вартий цей ринок тих зусиль і часу, які необхідні для його завоювання.

Для багатьох вихід зі своєю продукцією на європейський ринок став якоюсь ідеєю фікс, спробою отримати валютну виручку, а іноді банально задовольнити амбіції.

Результати великої кількості досліджень ринку свідчить про невигідність для деяких компаній розвивати продажі на зовнішніх ринках як мінімум на даному етапі розвитку бізнесу, а іноді і в принципі передбачають прибуткову модель, виключно, оперуючи на внутрішньому ринку.

– неправильна оцінка значущих для споживача конкурентних характеристик Вашого продукту

Практично від усіх власників я чую про те, що його товар найкращий на ринку. Наприклад, в нашій продукції значно менше пестицидів, а значить, вона більш екологічно чиста, ніж, наприклад, в Польщі чи Туреччині, а відтак має коштувати дорожче.

Коли ми починаємо аналізувати ситуацію, то розуміємо, що стимули для такої «екологічності» аж ніяк не в органічному позиціонуванні, а в банальному бажанні заощадити на тих же добривах і ЗЗР в процесі вирощування.

Фокусуючись на хибній для більшої частини цільової аудиторії конкурентній перевазі, ми ігноруємо реальні споживчі вподобання, завдяки яким розвиваються наші конкуренти.

У цьому випадку нам залишається розраховувати тільки на те, щоб зайняти нішу, яка, як правило, тяжко таргетується.

– неправильне ціноутворення

Причому тут мова йде не про завищену ціну нашої продукції (хоча і таке траплялося – авт.), а скоріше навпаки, неадекватно низьку ціну. Ціну, яка нижча від собівартості виробництва і продажу.

Проблема тут – у відсутності коректного розрахунку собівартості, налаштованого управлінського обліку і бюджетування в компанії. Один з моїх клієнтів був неймовірно гордий тим, що вони продають продукцію в дюжині європейських країн, поки ми не з’ясували, що всі продажі були абсолютно збитковими.

Фінансовий менеджмент не міг коректно розрахувати собівартість. Врятувало компанію від банкрутства лише те, що частка експортних продажів становила близько 10% від продажів на внутрішньому ринку, які, на щастя, були досить прибутковими.

– неадекватна оцінка власних можливостей компанії

Дуже рідко компанії проводять реальне стрес-тестування, дуже рідко здатні критично поглянути на власну бізнес модель, здібності команди.

Оптимізм і віра у власні сили і позитивний результат вкрай важливі і без них неможливо досягти успіху, але переоцінка власних можливостей може виявитися фатальною.

– «вітчизняна» модель роботи в ЄС

Ви напевно чули про безліч провальних спроб ведення бізнесу в ЄС деяких успішних українських бізнесменів. Нерідко реальна, а не декларативна причина криється в нездатності працювати в «європейській» моделі.

Відсутність можливості «альтернативної» сплати податків, безкарного рейдерства, необхідності доведення легального походження капіталу, необхідність жорсткого дотримання всіх законодавчих норм, відсутність певного адмінресурсу, який стимулює або «підстрахує», і багато іншого робить таких бізнесменів приреченими на маркетинговий відчай.

– наслідування лідерам

Немає універсальної безпрограшної моделі ведення бізнесу в ЄС. Є “success story” бізнесу, якому вдалося стати успішними завдяки певному збігу обставин і наполегливості команди.

Не варто боятися шукати нестандартні унікальні прийоми, часом тільки вони можуть показати результат і навпаки, сліпе наслідування лідерам можуть погубити бізнес на корені. Стандарти конкурентної боротьби завжди ростуть.

– процес сертифікації і стандартизації виробництва

І тут мова йде не про європейські стандарти ведення бізнесу, виробництва, контролю якості – це вже давно стало буденною темою маси статей експертів, які говорять про обмеження в ЄС для українського бізнесу. Ні!

Я кажу про неадекватність підходів деяких наших бізнесменів до цього питання, про номінальність змін, що проводяться в компанії, коли вони тільки на папері впроваджують стандарти якості, ігноруючи при цьому необхідність реальних інвестицій у перетворення бізнесу.

– інтуїтивна стратегія

Часто компанії «п’яніють» від перших легких перемог і, не роблячи висновків, продовжують масштабувати «виграшну» модель, покладаючись на власну інтуїцію.

Так ось в 90% випадках інтуїтивне планування рано чи пізно дає збій. Звісно, системний підхід у плануванні не дає гарантії 100% позитивного результату, однак позитивна статистика на боці саме системного довгострокового покрокового планування.

Я навів тільки деякі приклади проблем, з якими стикається український бізнес на шляху, що веде до бажаного багатьма європейського ринку. Який рецепт успішного подолання всіх вищезгаданих проблем? Його нема! Принаймні він мені не відомий. На моє глибоке переконання, універсальної успішної моделі виходу на ринки ЄС не існує. Важливо завжди підходити до процесу осмислено, аналізувати успіхи та невдачі, не припиняти процес вдосконалення і вірити в успіх.

Ну і звичайно я не можу не зауважити, що залучення досвідченого зовнішнього професіонала (людини або компанії – авт.) часто дозволяє якщо не надати конкретне бізнес рішення, то спільно знайти найбільш раціональний і часто успішний шлях розвитку компанії на зовнішніх ринках. Або як мінімум уберегти Вас від марних втрат часу і грошей в спробах реалізувати безнадійний план виходу в ЄС.

Вгору